Трррам-пам-пара-пара-рам-пам-пам!!!! Так добре!! Так круто! І супер-пупер круто!!! І я обожнюю дарувати радість і несподіванки! А згодом отримувати те ж саме з іншого зовсім боку!.. Окрема подяка Рі за той вечір!)

Усі пишуть про сніг, про зиму, про депресію, про музику, про спогади... про щось конкретне... а у мене в голові просто кружляє купа думок, переживань, вражень, ніяк не пов*язаних між собою... Та мені вже просто необхідно кудись це викласти, а то ж бо лопну...бульбашка...
Я не можу жити без музики, вона вже стала займати грандіозний простір в моєму житті та сприйнятті світу...але не як основні жанри, типи, співаки чи мелодії..я починаю сприймати окремі звуки, конкретні інструменти, вібрації голосу та прихований об*ємний сенс за плоскими словами...в голові постійно грає музика...
сон..сон..сон...це стало моїм невмирущим девізом останнім часом, прориваючись лише у хвилини алкогольного комфорту або просто наповнюючись цигарковим димом до стану нудоти, який так вчасно і вдало перекриває насолода від мого улюбленого міксу: холодне молоко+холодний шоколад...горло про перестає мене сприймати, як власницю чи хазяйку, то згоряючи від диму та вогняної води, то німіючи від холодного пива на морозі чи шаленого бігу туди, куди запізнююся...
люди, часто самі того навіть не уявляючи, такими крихтами чи мізерними думками просто зводять мене з розуму від жалю та переживання, а ще - розчарування..так, коли шукаєш у комусь підтримку, як же прикро..до чого ж прикро..її ані трохи не знайти...
різкі перепади настрою і температури підігрівають на дурні вчинки, або зайві слова, але ж я таки ніколи і не вміла до кінця тримати язик за зубами...
давненько вже не пила доброї кави...тіки чай-чай..та й привід є!;) це із планів... хотіла піти сьгодні на концерт, та мала не гірший, хоча й коротший, що дуже прикро..люблю грати в глядєлкі)))
Починаю задумуватися про майбутнє... просто не вистачає подій, деяких речей та стабільності у певних штуках...
Надобраніч!..

Плавно починаю розуміти, що якщо задумуватися над кожним своїм кроком чи думати про зроблене, то можна просто викинути життя на смітник та так і просидіти в ракушці... чи правильно роблю? чи вірно вчиняю? чи слід думати про наступний день перед сном, щоб думки не давали заснути?.. Про що тільки і слід думати, так це про людські почуття...і далеко не свої.. Чи ще в когось є така хвороба, основні симптоми якої - це біль іншої людини, який ти відчуваєш як свій, думки, що ніколи б не припливли у твою макітру, занепокоєння, щодо майбутнього інших??? Чи це я перепила, чи просто стало нецікаво жити та нє хватаєт собитій?..

Знаходжу в собі лякаючі прояви бісексуальності - ще одна підстава вважати себе...іншою...не такою.., коротше, придурком...

Але ці соплі вже пора витирати, бо не все так погано, як здається, бо то тільки в моїй голові, а на обличчі посмішка та легкий макіяж...як завжди)..(
Хоча..цей вікенд я таки ніколи не забуду...хто знає, про що я, ловіть:"ДЯКУЮ ВАМ УСІМ!!!" і кожному в окремості.. А попереду ще багато чого цікавого та багатообіцяючого. І хоча б заражи цього треба прокидатися кожного ранку і вдягати на обличчя посмішку та легкий макіяж...

Чи зможете виринути на світ з цих очей???

Гааааааааааааааа!!!!!!!!!!!!!! Це було шось!!! Здійснилося, сталося, ще й як сталося... м-м-м... Не-ймо-вір-ноооооо...! Концерт Карпи... Тааак... Така приємна атмосфера, яскраві люди, холодне свіже пиво та сигаретний дим усюди, і, звичайно ж, музика...драйв...я не відчуваю своїх ніжок)... Якби не цей дурнуватий злий слем..хоча, це майже неважливо!.. Єєєеее!.. Все було просто чудово й дивовижно весело. Окрема подяка Рі).. А Ірена просто ржачна тьотка).. І, хто б там шо не казав, забульбенила офігезний концерт! Незабаром презентація Інжиру і я вже хочу туди!!! А таки життя не повне лайно))) А музика - один з сенсів життя... Бла-бла-бла... Коротше кажучи, позитивчик)...

Це просто неймовірно... Мені так не вистачало цієї музики. Здається, що я переживаю кожну пісню, кожний аккорд разом з ними... може, це тому, що я просто знаю цих людей, а у музиці немов читаю їхні думки, почуття, переживання... Неперевершена музика, але чомусь так зачепила мене тільки зараз. напевне, я настільки довго їх не слухала, чи я ТАК жалкую, що не була на останньому концерті, а я ж так хотіла... Я таки не можу жити без музики...

Стільки думок в голові, стільки питань... Спочатку просто те, що відчуваю: мені подобається небо за вікном та сильний вітер, що безжалісно кидає твоє волосся врізнобіч..я радісна, що ще є люди, які не женуться за матеріально влаштованим майбутнім, а хочуть займатися тим, до чого серце лежить..прийшла пора теплих товстих шкарпеток та смугастих шарфів..до сьгоднішнього вечора холодно було усюди - на вулиці, в помешканні, всередині, і це було непогано, особисто я відчуваю себе найкраще в холоді, але поступово почали тепліти батареї, що, одначе, теж приємно)..справді добре - це коли за вікном дощ, навколо тепло, очі в книзі, а поряд парує ароматний чай... м-м-м...

Але знайшлося, між тим, безліч планів та питань... хочу якийсь вражаючий ДР, тому треба швиденько щось вигадувати.. з'явилося бажання відвідати PinchukArtCentre найближчим часом.. планую піти на концерт Карпи.. ще там багато пропозицій на простопогутяти, не зовсім просто, але не так вже і масштабно... а осінь навіює таку ліниву сонливість, що вже все так впадло... Спати, мабуть, просто треба іти спати)... Надобраніч!

Чи можна закохатися в очі? Скажіть, можна?! Бо я, здається, таки закохалася... Ці очі, я про них постійно думаю... в них стільки безмежної доброти, але і пристрасті, азарту, інтриги. Так приємно і комфортно почувати на собі погляд цих очей. Я розумію, що навіть і мови не має про те, щоб закохатися в нього, але його очі...чому я про них постійно думаю??? Це вже стає абсурдним та ненормальним, з'являється якийсь нездоровий потяг і разом з ним жах, що хтось про це дізнається... Мабуть, мені в житті не вистачає подій.

Чому мене завжди тягне до людей, які не те, що не звертають на мене уваги, але мають якісь свої справи і життя, в які мені вхід заборонено? І я сама це прекрасно усвідомлюю, тому навіть не намагаюся. Та навіть якщо я таки просто напишу або скажу: Давай дружити??? Ми ж вже не маленькі... І це ні до чого не призведе( Більш того, подумає - ідіотка, може так воно і є? Реально не вистачає друзів дитинства - цей клятий переїзд переламав всі зв'язки, всі можливі варіанти розвитку мого життя! От би мати план життя, який можна було б розробляти самій, вносити корективи...і щоб там обов'язково були такі пункти, як несподіванка, приємний сюрприз, зустріч з однодумцем, велика радість і неземне везіння...

В мене, здається поїхав дах...Може, заборонити коменти, щоб хтось не написав, що я тупа дурепа??? Та ні, не буду. Зрештою, я все це і пишу, щоб чути правдиві та щирі думки про те чи інше моє самопочуття, так що, краще гірка правда правда, аніж солодка брехня, хоча особисто я так не завжди вважаю...

...

Вже легше... Лікування у форсованих темпах допомагає, ще й як! От дійду до більш-менш людського самопочуття і перстану лікуватися, бо ж потрібен привід, щоб хочаб тиждень не з'являтися в ненависній школі. За останні дні вона в мене вже не знаю в якому місці сидить, ще й таке близьке та щоженне спілкування з окремим видом тупих курок нашого ліцею щастя не додає!

Фіговий вийшов день вчителя, галімий був концерт, кислий, короткий та нецікавий. Ще й опісля всі пішли бухати, а я пішла додому лікуватися...(((

Але зараз на все це можна зі спокійною совістю забити та навіть не перейматися такими питаннями, бо я на лікарняних канікулах... роблю що хочу, скільки хочу і як хочу... До того ж, виявилося, що короткочасне відключення інтернету вияіилося суперкороткочасним і тепер я - повноцінна людина, якій для щастя треба просто жити і сприймати оточуючий світ та час... До того ж люди, які таки звернули увагу на те, що мене чогось немає, так радують своїми дзвінками та якою-не-якою турботою та підтримкою)))

Нарешті в мене з'явиться час прочитати все, що хотіла вже десь пів року, і може навіть зробити щось тільки для себе)...

Бєєєєєеееееее!!!... Ненавиджу хворіти!!! Хвороба, як і смерть - завжди невчасно... І як сподіваєшся, що тобі дадуть медаль та почесне звання героя, за твої виворачіваніянаізнанку, за подвиги та нелюдські зусилля..а ніхто навіть не знає, що тобі погано...( що ти приперлася у цю кляту школу з t38 і таки зробила те, що від тебе залежало, все зробила!!! А навіщо? Щоб, почуваючи себе морозивом, яке забули на сонці у спеку, а потім ще й сіли ненароком та потовклися, стояти чи сидіти опісля всього цого і морально стікати по стіночці на підлогу липкою масою ЧОГОСЬ... Коротше, я - суцільна руїна, і ніхто про це навіть не здогадується.....

За декілька хвилин почнеться жовтень - мій місяць...я його просто обожнюю) Так добре зара, бо останній день вересня провела просто супер-пупер-офігенно... Кальян, виявляється, дуже жирна річ! І є такі люди, яким на мене реально не пофігу... А ще я люблю вечірній київ, і як цукерки, і як купу вогнів. І хоча вже хочеться скоріше хододу, так приємно ловити останні теплі вечори, як сьгоднішній... І приємон зустрічати за пів години стільки гарненьких знайомих личок, які посміхаються тобі))) Всім дякую за те, що ви є!..

Нема стабільності у світі... нема стабільності у людях... нема стабільності навіть у думках та почуттях цих людей... і усі зайняті собою та своїми проблемами, і справді..хто ж є важніший для мене за мене??? Лише короткочасні миті...спалахи тепла і уваги... Ними і живемо...

ВСЕ КОЛИСЬ БУВАЄ УПЕРШЕ, І Я В ЦЬОМУ ПЕРЕКОНАЛАСЯ ЗА СЬОГОДНІ РАЗІВ СТО! АЛЕ ЯК ФІГОВО, КОЛИ ЗА ОДИН ДЕНЬ ТИ ВІДКРИВАЄШ У СВОЄМУ ЖИТТІ СТІЛЬКИ ГІВНА!!!!!!!

Бесіда - це добре... Така душевна бесіда з людиною, яка говорить те, що почуває. Як все ж таки приємно пізнавати старих людей по-новому, відкривати щось нове в них, щось приємне, або просто помічати те, чтого раніше не бачила... Справді, людину можна просто прочитати по очах, зрозуміти, або навіть підгледіти щось інтимне у кольорових райдужках, що не вміють брехати. Перший раз за багато тижнів я відчула тепло і всередині і ззовні себе, та, може й не такий вже яскравий день був, але він був таким приємним, як справжній гарячий шоколад у снігову днину... Безсумнівно, все йде на краще. Сподіваюся на щось приємне та неочікуване, бо ж я так люблю сюрпризи...

Знову він лізе в моє життя... Мені без нього так добре було! Ще й не просто лізе, а намагається вщипнути найбільш боляче, не те щоб мене хоч трохи зачіпляли його слова, але так неприємно... неприємно, що він таким став, а він однозначно змінився, і не тільки я так вважаю. Стількі злої желчі з'явилося в його словах... У мене випала нагода з ним поперекидатися повідомленнями в асі, і те, що я побачила мне дуже вразило: він наче згнив зсередини, а у словах не залишилось нічого, крім фальші та злоби..та бажання хоч якось мені помститись. А ще він намагається довести всьому світові і в першу чергу собі, що це ВІН мене кинув))) От що з ним зробила його безмежна гордість та злість, хоча я йому НІЧОГО поганого не хотіла і нічого за очі про нього не казала, а він ще й намагається мене попускати та повчати...хробак...

А крім цього життя собі йде своїм шляхом у спокійному темпі, поки що...поки ще не почався той скажений марафон з тою купою курсів... Зараз можна насолоджуватися спокоєм та миролюбністю цієї осені, не дивлячись навколо і не думаючи про завтрашній день...)

Головою розумію, що день був ніякий, нецікавий, але настрій такий піднесений, такий веселий! Може, і справді добре хоч іноді проводити час з сім'єю) Спокійна розмірена днина(все тому що я виспалася))) Завтра точно будуть несамовито боліти руки) Це все через боулінг, але втішає те, що я виграла 2 партіі з 3х у свого вітчима(а він просто офігенно грає) Завтра знову ця клята школа... Ні, подумаю про це завтра, коли задзвенить мій будильник - мабуть найненависніший звук у моєму житті...

Та, між іншим, вже осінь... Всі вдягають теплі пальта і дістають теплі в'язані шкарпетки... Скоро все буде жовто-помаранчевим... Вогкі ліниві світанки... Менше сонця, більше хмар..і дощ..дощ..дощ... Я обожнюю осінь!

Я все ще не можу звикнути до школи і до того, що треба ботанити в 11 класі, ну, хоча б не пропускати... Але мені там так погано робиться, що я не хочу навіть там з'являтися. Мабуть, у мене легка осіння депресія, але солодке та гарний співрозмовник - це дуже приємно, і допомагає відчути себе повноцінною людиною!) Я вдячна тобі...

Скоро почнуться курси...просто купа курсів, ще школа, вальс, концерт... Скоріш вже зайнятися чимось! Щоб було не так сумно та нудно... Потребую нових знайомств та алкоголю. Ще хочу друга...справжнього, назавжди... От в тупу зараз сяду і буду читати, а коли остогидить - лягу спати, бо шось все так упадло...

Радує тільки нова нижня білизна і те, що завтра Неділя...і дощ...

Нарешті почалися дощі! Прохолодні вогкі світанки та туманна мряка! Моя найулюбленіша погода! Запарило тепло, хочеться холоду та хмар, бо я ненавиджу сонце... Багато хто не любить такий дощ, як сьогодні, а мені так подобається підставляти під нього долоні та обличчя!.. Він схожий на бризки від морського прибою, що розбиваються об каміння... Сумую за морем...

Осінь за вікном...

Якийсь дурнуватий стан самопочуття!.. Мені дуже бридотно, але хочеться сміятись, мов даун! Ги-ги-ги!!!... Ясю наслухалася! Та це у 100 разів краще, ніж черговий депресивний пост! Тягнк над усім виганятися, а оскільки тут нема нічого, крім мене, помідорів, перцю та шоколаду, а все інше просто не видно, бо я під столом сиджу!!!, виганяюся сама з себе!)) Дурепа...

До речі, концерт був просто відстійним! Одне гівно! З одного боку, атмосфера стрьомного підвалля мені сподобалася, туалет теж), 7расу я все ще люблю і з людей наржалася, але все якось так погано було і навіть не знаю, що! Може, це тому що не будо моєї улюбленої "Ти ілі я" або "Родятся деті", може через те, що ми поперлися під самісіньку сцену і спробували там пострибати та покричати, а нас там просто розчавили величезні волохаті та гидго_смердячі обриганці??? Може, то через те, що були "нє в одном глазу!", та скоріш за все через те, що вони якось співали бєкасно та відразливо, гірше, набагато гірше, ніж завжди!

...Помідори скінчились!...

А знайомо вам таке, коли чогось дуже-дуже хочеш, прагнеш до нього, сподіваешся на бомбовий заряд хорошого настрою, креативу і позитиву, чекаєш ТОГО_самого дня, вечора, години...а потім в тупу чекаєш-пхаєсся-чекаєш-потерпаєш у пихачці і знову ж таки чекаєш, що от-от щось буде таке...як хотів... і навіть після декількох обломів ще сподіваєшся... А потім вони просто тупо встають та ідуть зі сцени, нічого не сказавши! Правда вертаються "на біс", але якого біса вони той біс заспівали краще, ніж усей концерт??? Потім втикаєш на п'яних, як колоди емо, що валяються на підлозі й лижуться, потім натягнуто посміхаєшся і починає несамовито боліти живіт хтозна з якого дідька...ще й досі болить, падло! розігнутися не можу!

...Шоколад закінчився і подіяв...

Та все норм, бо зате я познайомилась з 2ма кльовими чухами, зустріла Льошу та Ясю, почула ржачну пісеньку про циган))) і нарешті таки випила свіжого Старопрамену!!! Правда, усе це було перед самим таки концертом, але все рівно добре)...

Завтра в школу_ненавиджу 11клас!!_рано вставати... Дурня,дурня,дурня. Всіх цьомаю!


Где-то такой у меня сейчас попуск...